Суїцидальні прояви у підлітків
У нашому суспільстві проблема суїциду серед підлітків та молоді виступає однією з нагальних. Підлітковий вік представляє для самих дітей глобальну проблему, з якою не кожний може справитися і як результат - підліткам легше і простіше покінчити життя суїцидом, ніж вирішувати проблему яким-небудь іншим способом. Самогубства - друга найбільша причина смертності у віковій групі від 15 до 29 років.
Статистичні дані дають нам жахливі числа про прояви суїцидальної поведінки саме серед молоді та підлітків. Майже 85% підлітків хоч раз у житті думали про самогубство. Хоча насправді ніхто з цих дітей не хоче вмирати, просто для дитини думки про самогубство – часто єдиний спосіб звернути на себе увагу батьків, крик про допомогу.
Підлітки та молодь відрізняються від дорослих віковою своєрідністю, що дуже часто і визначає їх суїцидальну поведінку. У зв’язку з тим, що підлітки та молодь не мають достатнього життєвого досвіду їм характерна підвищена вразливість і навіюваність, здатність яскраво відчувати і переживати, схильність до коливань настрою, слабкість критики, егоцентрична спрямованість, імпульсивність в ухваленні рішення. Досить часто самогубство дітей і підлітків викликається гнівом, протестом, злістю або бажанням покарати себе і інших. Крім цього, при переході до підліткового віку виникає підвищена схильність до самоаналізу, песимістичної оцінки навколишнього оточення і своєї особистості. Емоційна нестабільність, що часто призводить до суїциду, нині вважається варіантом вікової кризи майже у чверті здорових підлітків.
Батькам необхідно звертати увагу на моменти у поведінці та висловлюваннях підлітків, схильних до кризових ситуацій і суїцидальних спроб. Якщо дитина скаржиться на відсутність сенсу життя («Навіщо мені жити?»), говорить, що їй все набридло, нікого не хоче бачити, скаржиться на дурні передчуття («Я відчуваю, що скоро помру!»), має підвищений, стабільний інтерес до питань смерті, загробного життя, до похоронних ритуалів. Крім цього вживає словесні натяки на смерть («Потерпіть, недовго Вам залишилося мучитися!» або «Ви ще пожалієте, але буде пізно!») чи наводить особливий порядок у своїй кімнаті, серед своїх особистих речей, роздає деякі речі товаришам. Коли раптово, без видимих причин, виникає стан спокою, смиренного стану після стресу або тривалого стану депресії або ж тривалий стан внутрішньої зосередженості, що не було раніше для дитини характерним, відсутність бажання спілкуватися з друзями, родичами, ходити в гості, грати, вести активний спосіб життя.
У таких ситуаціях потрібно головне не панікувати і залишатися самим собою, щоб дитина сприймала вас як щиру, чесну людину, якій можна довіряти. Дуже важливо не те, що ви говорите, а як ви це говорите, чи є у вашому голосі щире переживання, турбота про дитину. Памятайте, що ви маєте справу з людиною, а не з "проблемою", говоріть з дитиною на рівних, не припускайтеся діяти як вчитель або експерт, чи розв'язувати кризу прямолінійно, що може відштовхнути дитину. Варто зосередити свою увагу на почуттях дитини, на тому, що замовчується нею, дозвольте їй вилити вам душу.
Головне в цій ситуації не вдаватися до допиту з пристрастю, задавайте прості, щирі запитання ("Що трапилося?", "Що відбулося?"), які будуть для дитини менше загрозливими, аніж складні, "розслідувальні" запитання. Ваша роль полягає в тому, щоб надати дружню підтримку, вислухати, бути зі своєю дитиною, що страждає, навіть якщо вирішення проблеми начебто не існує. Спрямовуйте розмову в бік душевного болю, а не від нього, адже ваш син або донька саме вам, а не чужим людям може повідомити про інтимні, особистісні, хворобливі речі. Батькам необхідно побачити кризову ситуацію очима своєї дитини, прийняти її бік.
І останнє - якщо ви не знаєте, що говорити, не говоріть нічого, але будьте поруч!
Стаття підготовлена Службою
у справах дітей Кілійської міської ради
