ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
Друга світова війна (1 вересня 1939–2 вересня 1945) – найкривавіший глобальний конфлікт. У ньому загинуло від 50 до 85 мільйонів людей. 21 місяць цієї війни СРСР і Третій Райх виступали як союзники, а 22 червня 1941 року вступили у військову конфронтацію після порушення нацистами договору про ненапад на радянський союз.
Для України війна почалася 1 вересня 1939 року з нападу нацистської Німеччини на Польщу. Того дня німецька військова авіація бомбардувала Львів та інші міста. Від 17 вересня учасником Другої світової на боці Німеччини став Радянський Союз. Внаслідок переділу Центральної і Східної Європи між нацистами і комуністами до складу Радянського Союзу в 1939 році були включені території Західної України та Західної Білорусії, а в 1940-у – країни Балтії, Бессарабія та Північна Буковина.
Друга світова війна для України не обмежувалася бойовими діями та окупацією її сучасної території. Українці брали участь у бойових діях на всіх воєнних театрах. Для нашого народу Друга світова війна не лише історія перемоги над нацизмом, але також – національна трагедія. Українці, позбавлені власної державності, у ній змушені були воювати за чужі імперські інтереси та, інколи, вбивати інших українців.
Разом із тим слід наголосити на внеску саме українців у розгром нацизму і згадати як про військовослужбовців Радянської армії (понад шість мільйонів), вояків УПА (понад 100 тисяч), так і про тих українців і вихідців з України, що перебували у військових з’єднаннях інших держав: Польщі (120 тисяч у 1939 році), США (до 80 тисяч у 1945), Канади (до 45 тисяч у 1945), Франції (до п’яти тисяч у 1940 році). З різних причин українці воювали і по інший бік: у військах Німеччини (від 600 осіб у 1939 році до 250 тисяч у 1941–1945), Румунії (24 тисячі), Угорщини (до 20 тисяч), Словаччини (до двох тисяч), Хорватії (півтори тисячі).
Прямі людські втрати України у Другій світовій становлять понад 8 мільйонів осіб, економічні – 285 мільйонів тогочасних рублів. Війна розкрила для українців руйнівну «силу» обох тоталітарних режимів. Усім відомі злочини нацистів на окупованих територіях України (Голокост, розстріли мирного населення, спалення сіл, депортації). Однак довго замовчувалися численні злочини комуністичного режиму – розстріли політичних в’язнів у Західній Україні в червні–липні 1941 року, підрив центру Києва і греблі ДніпроГЕСу в 1941 році, знищення в Одесі поранених червоноармійців, скинутих в море разом із санітарними машинами тощо. Із Україною пов’язане і завершення війни. 2 вересня 1945 року генерал Кузьма Дерев’янко, який народився на Уманщині, від імені СРСР приймав беззастережну капітуляцію Японії.
Коли нацизм капітулював
Акт про безумовну капітуляцію нацистської Німеччини підписали в Реймсі о 2 годині 41 хвилині 7 травня 1945 року за участю представника від Радянського Союзу генерала Івана Суслопарова. Проте Сталін відмовився визнати акт. Він захотів підписання нового у Берліні, здобутому Червоною армією. Тож поставив ще одну вимогу союзникам – жодних офіційних оголошень про перемогу до вступу в силу іншої капітуляції.
Прем’єр Великобританії Вінстон Черчилль і президент Сполучених Штатів Гаррі Трумен відмовили. Черчилль послався на парламент, який вимагатиме від нього інформації, а Трумен – на те, що прохання Сталіна надійшло пізно та скасувати оголошення неможливо.
На це Сталін заявив, що підписаний у Реймсі договір не можна скасувати й не можна визнати, адже капітуляція має бути прийнята не на території переможців, а там, звідки прийшла агресія, – в Берліні. Союзники погодилися.
Другий Акт про капітуляцію Німеччини підписали у берлінському передмісті Карлсхорст – 8 травня, о 22:43, за центральноєвропейським часом, а за московським це – 9 травня, 00:43. Його текст майже дослівно повторював попередній. Наприклад, підтвердив час припинення вогню – 8 травня, о 23:01, за центральноєвропейським часом.
Як Москва перетворила перемогу на культ
Свято Дня Перемоги в Радянському Союзі було встановлено тоді ж, 8 травня 1945 року (ще до підписання другого Акта). Указом Президії Верховної Ради СРСР 9 травня оголошено днем всенародного торжества та вихідним. У 1945-му в цей день ніяких особливих урочистей не відбулося. Парад Перемоги за наказом Сталіна провели у Москві лише 24 червня. Жодних святкових парадів чи ходи ветеранів на Красній площі не було й у наступні роки. У 1947-му статус цього дня взагалі змінили. Згідно з указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 грудня 1947 року, День Перемоги став робочим, але залишився державним святом. Поміж іншим, у тому ж 1947-му радянська влада ухвалила рішення про скасування будь-яких виплат і пільг для ветеранів, удостоєних державних нагород.
Від 1948 до 1965 року 9 травня не було вихідним в СРСР, проте певні святкування відбувались. У містах-героях і столицях союзних республік давали артилерійський салют, на перших шпальтах газет публікували офіційні вітання з Днем Перемоги. Тож увага до цієї дати та певні комеморативні заходи зберігалися. Однак, інші радянські свята, наприклад, 1 травня – День міжнародної солідарності трудящих та 7 листопада – річницю Жовтневої революції в той час відзначали зі значно більшим розмахом.
Вихідним День Перемоги знову став у 1965 році. Тоді ж провели і ювілейний Парад Перемоги до 20-ї річниці. Це був другий парад після закінчення війни. Третій відбувся в 1985-му, а четвертий – у 1990 році. Щорічним дійством Парад Перемоги став уже в Російській Федерації з 1995-го.
Після 1960-х 9 травня стало головним святом в СРСР, а міф про Перемогу заступив міфологію про Велику жовтневу революцію. Компартія та особисто генсек Леонід Брєжнєв почали активно експлуатувати тематику «Великої Перемоги» як складника підвищення в суспільстві авторитету правлячої верхівки.
Пам’ять про Другу світову війну поступово перетворилася на потужний квазірелігійний культ. У сучасній Росії міфи про Другу світову війну, а точніше «Велику вітчизняну», продовжують залишатися осердям ідентичності, а комеморативні практики, часто просякнуті профанацією та гротеском, отримали назву «побєдобєсіє».
Однак російська пропаганда активно культивує міфи про Другу світову війну не лише всередині власної країни та серед держав, які колись були частиною СРСР, а й маніпулює ними в Європі та світі. Держава-агресор використовує перемогу в Другій світовій війні і свою нібито «виключну роль» в ній як індульгенцією на вчинення масових злочинів в Україні – проти військовополонених і цивільних.
