Безбар’єрність – явище, значно більше за формальний пандус біля поодинокого під’їзду. Це питання виживання та якості життя водночас.
За цей рік усі ми відчули фізичні бар’єри війни. Майже кожен особисто стикнувся з евакуацією, зі всіма незручностями вокзалів, транспорту, високих поверхів. І всі ми відчуваємо безліч невидимих бар’єрів війни. Це може бути брак інформації, неможливість працювати чи вчитися, економічна невпевненість.
Узяла участь у засіданні Ради безбар’єрності, на якому затверджували проєкт Плану заходів на 2023–2024 роки з реалізації Національної стратегії зі створення безбар’єрного простору в Україні на період до 2030 року. Відповідно до представленого документу заплановано 472 різноманітні проєкти з безбар’єрності, до виконання яких залучено 20 міністерств. Профільні міністерства реалізовуватимуть вісім флагманських проєктів.
Розповіла про безбар’єрні проєкти воєнного часу, якими особисто опікуюся. Про новий розділ порталу «Дія» під назвою «Дія. Безбар’єрність», де доступною мовою пояснюється, як оформити інвалідність, знайти житло на новому місці після евакуації, отримати гуманітарну допомогу тощо. Про доповнений «Альбом безбар’єрних рішень» – практичний посібник, який, дуже сподіваюся, стане настільною книгою для кожного, хто проєктує та відбудовує країну. Про вихід друкованого «Довідника безбар’єрності» – унікального мультиформатного видання зі шрифтом Брайля, конгревним тисненням, QR-кодами на переклад жестовою мовою та аудіодискрипцією.
Перед нами постала безліч викликів. Тисячі українців втратили роботу, і їм потрібні робочі місця. Це про економічну безбар’єрність. Мільйони співвітчизників повернуться з вимушеної еміграції, і їм знадобиться все, від освіти й медицини до швидкого відновлення документів. Це про соціальну безбар’єрність.
І всім без винятку потрібний швидкий доступ до інформації, до вчасних оповіщень, документів, покрокових інструкцій у різних ситуаціях. Це вже про цифрову безбар’єрність.
Тим часом із кожним днем в Україні більшає людей з інвалідністю – поранених захисників і цивільних. Маємо забезпечити їм можливість працювати, розвиватися, повноцінно жити.
Тож мій основний заклик до всіх відповідальних – в усіх рішеннях бачити насамперед людину. Як можна полегшити, зробити її життя якіснішим? Нехай це буде перше й головне питання для кожного держслужбовця. І тоді обов’язково знайдеться правильна відповідь.
